Пам’ять жертв голодомору
Сьогодні о 16:00 запалити свічку на підвіконні як вияв скорботи за загиблими під час Голодоморів і долучись до Загальнонаціональної хвилини мовчання.
Вічна пам’ять невинно закатованим співвітчизникам
Щорічно у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів.
Зокрема, найстрашнішого – Голодомору 1932-1933 років.
Він тривав 17 місяців. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року з України відправлялися так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят.
З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й квашені огірки, капусту та помідори, залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Найбільш постраждали від голоду колишні теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
Ганна Черкаська:
27 грудня 1929 р. Сталін проголосив політику «ліквідації куркульства як класу». Цей день – старт Голодомору. Не забуваємо, що голод – це трагедія через природні катаклізми: посухи та неврожай; голод під час війни. Голодомор – штучний голод, державний терор голодом, елемент гібридної війни.
Україна ХХ століття пережила три сплановані кремлівською владою штучні голодомори:
1919 – 1922 рр, 1932-1933 рр, 1946-1947 рр.
29 липня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов’язувалося зібрати в УССР 100 млн пудів продподатку з урожаю 1921 р.
7 жовтня 1921 року Ленін підписав постанови Ради праці та оборони про вивоз 57 млн пудів хліба з УСРР. Так штучний голод 1919-1921 рр., спрямований проти міської «буржуазної інтелігенції», через посухи та неврожай, відсутність зернових запасів переріс у Перший загальноукраїнський Голодомор (1921-1922). Взимку 1922 року голодували вже 8 000 000 українських селян.
27 грудня 1932 р. у СРСР і УРСР було запроваджено внутрішню паспортну систему й інститут “прописки”. Цього дня в Москві керівництвом СРСР було підписано Постанову № 57/1917 “Про встановлення єдиної паспортної системи у Союзі РСР і обов’язкову реєстрацію паспортів”.
У паспортах містились відомості про дату народження, національність, проходження військової служби, сімейний стан, місце проживання. Селян же позбавили права на отримання паспорта. Їм було заборонено вільне пересування і працевлаштування.
Вирватися з голодуючих сіл легально було неможливо. Чому більшовики так боялися родової пам’яті, адже з давніх давен людина знала, як мінімум сім поколінь свого роду; знала родичів, їхні звички, хвороби? Після Голодомору українці боялися дітям-онукам розповідати про свій рід, щоб чужі люди не вирвали з дитини якогось зізнання, не зробили українця Павліком Морозовим.
Були навіть рекомендовані органами пояснення: ніякого голоду не було – були тимчасові труднощі з продуктами; причина смерті українців – анемія (в народі говорили «заворот кишок»). За тими ж, хто хоч подумки робив крок ліворуч-праворуч, пильно стежив клас комуністів.
Тільки 26 грудня 1974 р. на 57-му році панування радянської влади у СРСР оголошено про видачу паспортів сільським жителям.
Вперше термін “Голодомор” з’явився в працях представників української діаспори у Канаді та США в 1978 році. У СРСР історикам рекомендували використовувати поняття “труднощі з продовольством”.
Першим радянським чиновником, який використав термін “Голодомор” був перший секретар ЦК КП України Володимир Щербицький. У своїй промові до 60-річчя утворення УРСР він вперше визнав факт існування Голодомору.
Лише 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки “Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів”.
Першою Голодомор визнала Естонія. 20 жовтня 1993 року парламент Естонії виступив із відповідною заявою, в якій засудив комуністичну політику геноциду.
У 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.
Дмитро Чекалкин